ББК 26.891 М   15

Упорядкування В.Г. Долгополого

Друкуеться за виданням: Феодосий Макаревский: Матеріалы для историко-статистическаго описанія Екатеринославской спархіи: Церкви и приходы прошедшаго XVIII столѣтія. - Екатеринославъ, типография Я.М. Чаусскаго, 1880.

Видано згідно з орфографіею оригіналу.

Наукове видання МАКАРЕВСЬК?Й Феодосій

МАТЕРІАЛ? ДЛЯ ІСТОР?КО-СТАТ?СТ?ЧНОГО ОП?СУ КАТЕР?НОСЛАВСЬКОЇ ЄПАРХІІ

Церкви та приходи минулого XVIII століття

Старослов`янською та українською мовами

Упорядник   В.Г.Долгополий

Відповідальна за випуск Г.Ф. Губанова Коректор В. М. Орищій

Свідоцтво ДК № 45 від 28.04.2000

Набір на комп`ютері та виготовлення плівок виконано у РВА "Днепр-ѴАL"

Підписано до друку 04.09.2000. Формат 60x90/16. Папір офсетний.

Гарнітура Тімез. Друк офсетний. Умовн. друков. арк. 81.0. Умовн. фарб.-відб. 81.0.

Обл.-видавн. арк.81.0.   Тираж 4500 прим.

ВАТ "Дніпрокнига", 49070, м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, 60

Віддруковано з готових фотоформ на ОП "Дніпропетровська книжкова друкарня", 49036, м. Дніпропетровськ, вул. Горького, 20

ISBN  966-769 1 -1 I -X        © Долгополий  В.Г..

упорядкування,  2000

® Швидько Г.К.,  вступна стаття, коментар, 2000


КАТЕР?НОСЛАВЩ?НА ТА ЇЇ НАЙВ?ДАТНІШІ ДІЯЧІ ДУХОВНОГО ЗВАННЯ (ХѴШ-ХІХ ст.)

Рідний край... Сьогодні важко собі уявити, що зовсім недавно весь береговий простір Дніпра, окрім порожистого, колись мав роз-кішні плавні - низину, покриту високою травою, густим очеретом, деревами та чагарниками, порізану річками, струмками, затоками, заточинами і лиманами, з багатьма великими й малими озерами та солоними прогноями. А на берегах рік, озер, лиманів, на річкових островах і схилах балок та яруг шуміли дуби, клени, берести, осокори, тополі, верби. Важко уявити, що на неозорих степових просторах у великій кількості водилися дикі коні-тарпани, кози і кабани, древні тури, ведмеді, олені, лані, вовки, лисиці, зайці, по річках і плавнях -барсуки, горностаі, бобри і куниці, в річках, озерах і лиманах різного роду риба і раки1, про розмаїття птахів - що вже й говорити...

Водний басейн Дніпра (головні його притоки-Оріль, Самара, Мокра Сура, Базавлук, Інгулець), помірно-континентальний клімат і над-звичайно багаті природні ресурси визначили дуже ранне заселення краю (близько 100 тис. років тому), про що свідчать численні архе-ологічні пам`ятки. Окрашне ж розташування цього району, його зв`язок водними комунікаціями з Чорним і Азовським морями впли-нули на характер господарських занять безлічі племен, які протягом тисячоліть довго чи коротко проживали у нашому краї, та на історичні події в цій частині Подніпров`я.

Немае вже плавнів, немае рік, річечок і струмочків. Натомість е рукотворні моря - Каховське та Дніпродзержинське водосховища, що докорінно змінили ландшафт краю, затопивши найродючіші землі, сховавши під своши водами багато давніх, передовсім козацьких сіл, хуторів, містечок. Та й сьогодні інтенсивний індустріальний розви-ток краю, меліорація та шахтобудування викликають необхідність в археологічних дослідженнях зони робіт, наслідком чого е знесен-ня віковічних свідків історичних подій на степових просторах облас-ті - курганів, які створювали неповторний ландшафт нашого краю.


Ніхто і ніщо не в змозі зупинити технічний прогрес, який втру-чаеться в природу, впливае на зростання, появу чи зникнення насе-лених пунктів, на міграцію населення, зміну господарського життя тощо. Але можна всі ці зміни зберегти в історичній пам`яті народу, що фіксуеться різними засобами: в матеріальних і духовних пам`ятках як залишках епохи, в історичних, краезнавчих працях. До такоТ матеріалізованоі` пам`яті народу належать зібрані і збережені докумен-ти та краезнавчі дослідження церковних діячів Катеринославщини, яким був епископ Феодосій Макаревський.

Історія поширення православ`я на Подніпров`і` мае глибоке коріння - від легендарного хрещення язичників Андріем Перво-званним і запорозьких козаків - людей глибоко віруючих, які свою віру і церкву боронили зброею. Запорозькі козаки турбувалися про свою церкву і вкладали значні кошти на будівництво нових та ремонт ветхих церков, на внутрішне вбрання церкви, взагалі, на придбання дорогого і красивого церковного начиння. Запорозькі церкви і зовні були ошатними та красивими. Ставлення козаків до церкви - це була не просто данина істинно віруючих людей. Для козака, який постійно знаходився в небезпеці, котрий у будь-який момент міг загинути в бою, перебування в церкві знімало стресовий стан воша, підтримувало в ньому бадьорість духу, готовнісгь померти за свою свободу і рідну землю. А монастир (в центрі Запорозьких вольностей - Самарський Пустельно-Миколаівський) взагалі був притулком для всіх поранених і хворих запорожців, «будинком престарілих» для одиноких козаків, які потребували опіки над собою. В столиці Запорозькоі` Січі посередині площі, оточеноі` 38 куренями, стояла церква, біля якоі` й відбувалися генеральні козацькі ради. А саму Запорозьку Січ називали християнською демократичною республікою. Военно-політична обстановка і господарська автономність Січі, її політична і морально-культурна об`єднавча роль у житті українського народу привели до особливого становища церкви на Запорожжі і особливих стосунків між православним духовенством і козацькою владою. Спроби уряду позбавити Запорозьку Січ церковної автономії не мали успіху.


Друга половина XVIII ст. була часом важливих военно-політичних, адміністративно-територіальних, станово-національних змін на південних землях Російської держави. Інтенсивні перетворення почалися з будівництвом згідно з указом цариці Єлизавети фортеці Св. Слизавети (нині-Кіровоград) та виникненням заселених пере-важно іноземними переселенцями двох адміністративно-тери-торіальних одиниць - Нової Сербії та Слов`яно-Сербії, які довгою і широкою смугою відокремили Запорозькі вольності від Гетьманщини. У 1764 р. вони були включені до новоутвореноії Новоросійської губернй, кордони якої довго не були стабільними. Одним з рубіжних в історії адміністративно-територіального поділу Новоросії та заселення краю був 1775 рік, коли обширність новоприеднаних до Росії внаслідок російсько-турецької війни 1768-1774 рр. земель та остаточне зруйнування царизмом Запорозькоі Січі (1775) мали своїм наслідком утворення ще одніеї  губернії - Азовської.

Указом Катерини II від 9 вересня 1775 р. була утворена Сла-венська і Херсонська єпархія, яка охоплювала землі колишньої  Запо-розької Січі (біля Микитиного Перевозу, перейменованого потім на Нікополь, передбачалося побудувати місто-фортецю Славенськ як центр однойменного повіту і провінціі"), землі, приеднані до Росії  за Кючук-Кайнарджійським миром 1774 р., а також ті, на яких у 1764 р. була утворена Новоросійська губернія. Тобто, єпархія охоплювала дві величезні губернії -Новоросійську і Азовську.

Єпископську кафедру та духовну консисторію спочатку планували розташувати в місті-фортеці Славенську, тобто, в самому центрі колишньої  Запорозької Січі. Оскільки ж місто-фортеця ще не було збудоване (його так і не збудували взагалі), то кафедру і консисторію розмістили в Хресто-Воздвиженському монастирі найближчого полкового міста Гетьманщини Полтави. Єпархія поділялася на 6 духовних правлінь: Кременчуцьке, Полтавське, Кобеляцьке, Єлизавет-градське, Новомиргородське, Славенське і Херсонське2.

Першим владикою новоутвореної величезної за територіею і складної за поставленими завданнями єпархії був архіепископ Євгеній Булгаріс. Він і відкривае список видатних осіб вищого духовного


звання, які залишили слід не лише на ниві організації православної церкви в нашому краі`, але й у сфері освітньо-культурній та краезнав-чій. Тому варто детальніше зупинитися на його біографії, «яко мужа высокого разума, благочестия и всеми добродетелями... отлично одаренного». Він народився у 1716 р. в Венеції і дістав при хрещенні ім`я Єлеохрея. 3 ранньї молодості добре вивчив грецьку, латинську та італійську мови, освоів філософію та богослов`я. У 1739 р. отримав перший монашеський сан ієродиякона та ім`я Євгенія. Навчався в Венеції у професора математики і філософії Падуанського університету Й.Синція. Незабаром був обраний учителем грецької мови, а у 1742 р. став ректором гімназії в м. Янін (до речі, саме з цього міста багато греків із другоі половини XVII ст. переселялося в м. Ніжин на Гетьманщині, де існувало потужне Ніжинське грецьке братство). У 1753 р. за велінням константинопольського патріарха він став начальником училищ в Афоні, а через 5 років - ректором патріарших училищ в Консгантинополі. 3 приходом нового патріарха у 1763 р. відправився в німецькі наукові центри Галле, Лейпціг, Магдебург підвищувати свої  знання.

Очевидно, за рекомендаціею константинопольського патріарха Євгеній Булгарісу 1771 р. прибув до Росіі. Тут він мав аудіенцію з Катериною II, яка доручила вченому грекові переклад на новогрецьку мову ії «Наказу Комісії для складання нового Уложення». Чотири роки Євгеній Булгаріс, який привіз із собою велику (1500 томів) бібліотеку, був головним бібліотекарем при імператриці. Він був членом Санкт-Петербурзької АН, Вільного Економічного Товариства, Лондонської Академії старожитностей. Євгеній Булгаріс виявився найбілыш реальною кандидатурою на заняття єпископської кафедри Славенської і Херсонської єпархії , адже новоприєднані до Росії землі активно заселялися крім українського православного люду російськими старовірами, іноземними колоністами (німцями, греками, сербами, болгарами, волохами-молдаванами, італійцями тощо). Його терміново викликали до Москви. Протягом двох місяців він був хіротонований ієродияконом, ієромонахом, архієпископом3. Архієпископський сан Євгенія Булгаріса підкреслював значення і обшири нової єпархії.


Першим організаційним заходом архієпископа Євгенія були переговори з колишнім українським гетьманом К.Г. Розумовським про надання його кам`яного будинку в Полтаві для відкриття в ньому училища. Євгеній Булгаріс закликав дворян, купців і духовенство віддавати своїх дітей до училища, де викладалися грецька, латинська і російська мови (пізніше - німецька і французька), риторика, малювання. Це був початок історії духовної семінарії, яка з 1787 р. стала називатися Катеринославською. Архієпископ запрошував для викладання в училищі освіченіших священиків та іноземців. За його рекомендаціею ректором училища став вчений грек з Молдови ієромонах Никифор Феотокій, випускник Болонського і Падуанського університетів.

За даними духовних правлінь на час відкритгя єпархії  і духовної консисторії в її відомстві нараховувалось 232 церкви, 2 монастирі (Полтавський Хресто-Воздвиженський і Сокольський), 11 часовень, 4 розкольницькі часовні. Всього духовних осіб в них було 1476 чол.4

У 1776-1777 рр. в адміністративно-територіальному поділі Ново-російської і Азовської губерній відбулися чергові зміни, основні з яких торкалися колишніх лівобережних запорозьких земель та Катерининської провінції, переданих до Азовської губернії5. Для Славенської і Херсонської епархії наслідком цих змін було утворення на території Азовської губернії 5 духовних правлінь: Катерининського, Самарського (з 1778 р.-Катеринославського), Бахмутського, Павловсь-кого, Ново-Ростовського. Раніше вони підпорядковувалися Білго-родській і Воронезькій єпархіям. Слідами перебування земель Слобідської України у відомстві Катеринославської  і Херсонської єпархії є документи (відомості про кількість прихожан, сповіді, метричні книги, розпорядження про призначення священиків на посади, справи про шлюби та розлучення тощо), які нині зберігаються в Державному архіві Дніпропетровської області6. У відомстві ново-включених до епархії правлінь знаходилося 112 церков і Нехворо-щанський монастир (зауважимо, що Самарський Пустельно-Ми-колаївський монастир тоді підпорядковувався Киево-Межигірсь-кому монастирю на правах приписного). До цього періоду відноситься


і початок будівництва Катеринослава-І (Кільченського), де була швидко споруджена і восени 1778 р. освячена церква Восшествія Святого Духу (згодом перенесена в Катеринослав-ІІ)7.

Зберігся перепис церков епархії в казенних і власницьких посе-леннях другої половини 70-х рр. XVIII ст. Зокрема, у Нових Кай-даках показані церкви Св. Миколая Чудотворця і Сошествія Св. Духу, в Старих Кайдаках - собор Св. архістратига Михаіла, в Нікополі - церква Покрови Пресв. Богородиці. Церкви зазначені в Кам`янському, Романковому, Пушкарівці, Домоткані, Лихівці, Бородаївці, Волоському, Дніпровій Кам`янці, Саксагані, Комісарівці, Мишуриному Розі. У Новомосковському повіті нараховувалося 25 церков, із них: у Новомосковську - 4, у Старо-Самарському ретран-шементі -1 (Покровська), у поміщицьких поселеннях (Орловщині, Афанасіївці, Очеретуватому, Андріївці, Троїцькому, Вільному та ін.) - 8. В Алексопольському повіті найбільше церков було в Старих Санжарах-8, Нових Санжарах-б, Кишенці-4, Царичанці-4, Китайгороді-4. У Павлограді тоді була лише одна церква (По-кровська), а в повіті - в казенних селах Васильківка, Григорівка, Павлівка, Михайлівка, Троїцьке, Петропавлівка, Миколаївка, Дмитрівка, Вербки, в однодвірчих селах Богданівка і Тернівка8.

У 1779 р. архіепископ Євгеній, зробивши багато для становлення єпархії, на його прохання був увільнений з посади з призначенням щорічної пенсії 2000 руб. Певний час він ще прожив у Полтаві, з 1781 по 1787 р. - у Херсоні, а потім до самої  смерті (1807) - у Санкт-Петербурзі, де й похований в Олександро-Невській лаврі. Під час перебування в Херсоні, будівництвом якого тоді активно займався генерал-губернатор Г.О. Потьомкін, Євгеній Булгаріс продав йому свою знамениту бібліотеку, що разом з багатою бібліотекою князя призначалася для університету в Катеринославі. (У 1804 р. за роз-порядженням царя вона була передана нововідкритому Казансь-кому університету, а в Катеринославі залишилася лише невелика її частина, що належала Катеринославській гімназії)-

Наступником архієпископа Євгенія Булгаріса був також грек з острова Корфу Никифор Феотокій, котрий до заняття єпископської


кафедри був ректором духовної семінарії. Саме за його ректорства семінарія стала важливим освітнім центром єпархії.

У 1784 р. уряд знову провів крупну адміністративну реформу на півдні держави. Згідно з царським указом від 22 січня 1784 р. Катеринославська губернія поділялася на 15 повітів9. Губернському місту Катеринославу визначено було розташовуватися на високому правому березі Дніпра на місці козацької слободи Половиці між форштадтами Старий та Новий Кодаки. Оскільки Катеринослав тільки будувався, губернське правління знаходилося в місті Кре-менчук. Про населення губернії цього часу є свідчення, що «більшу частину жителів... складають малоросіяни, а після них великоросіяни, греки, серби, вірмени, грузини, волохи, молдавани, меноніти-колоністи, євреї, мала частина калмиків, які кочують у степах, що прилягають до Азовського моря зі східної його сторони. Число всіх взагалі жителів нараховує 419 442 чоловічої статі душ, включаючи і дво-рянство. Головна віра грецька і католицька, але з огляду на різного роду поселених тут людей терпимі й інші віросповідання»10. За офіційними даними (указ Синоду) у 1784 р. в Славенській і Херсон-ській єпархії нараховувалося 424 церкви та 1394 священики". Адміністративна реформа 1784 р., здійснена після приєднання до Росії Криму, та ряд змін у наступні роки мали своім наслідком також нову назву єпархії. 3 28 листопада 1786 р. вона дістала найменування Катеринославської і Херсонесо-Таврійської. єпархію з новою назвою очолив колишній Новгородський вікарій і Оло-нецький єпископ Амвросій Серебреніков, а його попередник на кафедрі Никифор Феотокій був переведений в Астрахань. 7 березня 1787 р. було відкрито Феодосійське і Маріупольське вікаріатство.

Архієпископ Амвросій Серебреніков також був одним з висо-коосвічених людей свого часу. Виходець з простих поселян, він закінчив В`ятську духовну семінарію, був ректором Новгородської семінарії, займався літературою (переклади творів Дж. Мільтона «Втрачений рай>> та «Повернений рай>>). За час свого єпископства в нашому краї зробив багато добрих справ. Його імя пов`язане, в першу чергу, із закладкою Преображенського собору в Катеринославі


10

9 травня 1787 р. за участю у дійстві Катерини II, яка в цей час мандрувала з численною свитою для огляду новоприеднаних земель напівдні держави. У 1791 р. Самарсышй Пустельно-Миколаівський монастир за клопотанням архієпископа Амвросія був приписаний до Катеринославського архієрейського дому.

До цього часу відноситься початок фіксації церковними служи-телями історичних пам`яток краю. У квітні 1792 р. архієпископ Амвросій отримав листа обер-прокурора Синоду О.І. Мусіна-Пушкіна з розпорядженням надіслати відомості, чи є в церквах і монастирях єпархії якісь пам`ятні написи, що торкаються царської або інших знатних фамілій. Ініціатива ж належала Катерині II. У листі гово-рилося: "Я, виконуючи цю Високомонаршу волю, покірно прошу Ваше Високопреосвященство наказати по своему відомству про такі написи навести ретельні довідки і де вони знайдуться, доставити про них до мене списки"12. Серед інших у повідомленні архієпископа в Синод наведено тексти написів на могилах недавно померлих генерал-аншефа П. Текелі і генерал-аншефа Ф. Воєйкова.

Кінець ХѴІП ст. в історії нашого краю і, зокрема, церковного життя позначений важливими подіями. Восени 1791 р. помер Г.О. Потьомкін, що негативно вплинуло на будівництво Катеринослава та становлення в ньому науки і освіти. Через рік помер архієпископ Амвросій (похований в Хресто-Воздвиженському монастирі в Пол-таві). 28 серпня 1794 р. видано царський указ Сенату про те, "щоб селян, які числяться за монастирями в Катеринославському намісни-цтві, не тільки відібрати, зарахувавши їх до числа поселян, що поповнюють Катеринославську кінноту, але й обкласти їх з першої половини 1795 р. податками на підставі раніше виданих законів"13. Сокольський, Нехворощанський і жіночий Пушкарівський монастирі були ліквідовані. Полтавський Хресто-Воздвиженський і Самарський Пустельно-Миколаівський монастирі збереглися, хоча їх землі були секуляризовані, а приписні селяни відібрані.

Наступного року від Катеринославської губернії  була відпочко-вана окрема Вознесенська губернія. Другий план створення в Катеринославі університету, намічений при поділі губернй, а також


11

ідея створення у Миколаеві кадетського корпусу не були здійснені через смерть Катерини II восени 1796 р. Більше того, Катеринослав було перейменовано на Новоросійськ, Вознесенська губернія ліквідована, а Новоросійська - втратила значні території , бо цар Павло I  повернув колишні землі Полтавського і Миргородського полків відновленій Малоросії , а слобідські землі - Слобідсько-Українській  губернії.

У 1802 р., вже за царя Олександра I, була проведена едина в XIX ст. радикальна адміністративно-територіальна реформа, наслідком якої було утворення з Новоросії трьох губерній - Катеринославської, Миколаівської і Таврійської. Через кілька років (1806) стабілізувався і внутріпшій адмінісгратавно-територіальний поділ Катеринославщини на повіти: Катеринославський, Олександрівський, Бахмутський, Верхньодніпровський, Новомосковський, Павлоградський, Слов`яно-сербський, Таганрозький14.

Адміністративно-територіальні зміни не могли не вплинути на церковне життя краю. За Павла I від єпархгі були відокремлені деякі місцевості і передані Київській та Чернігівській єпархіям. Згідно з указом царя від 21 грудня 1797 р. єпархія стала називатися Новоросійською і Дніпровською. На початку наступного року єпар-хіальна кафедра, консисторія і семінарія перенесені в Новомиргород, а вже звідти у 1804 р. - в губернське місто Катеринослав. Єпархія згідно з указом від 4 грудня 1803 р. іменувалася Катеринославською, Херсонською і Таврійською. Але незабаром кордони цієї єпархіі були значно звужені, бо виникли нові єпархії : Полтавська і Переяс-лавська, Кишинівська і Хотинська. За оглянутий час кінця XVIII-початку XIX ст. єпархіальну кафедру займали три архієпископи -Гавриіл Бодоні (1793-1799), який став Київським митрополитом, Афанасій Іванов (1799-1805 рр.; помер і похований в Самарському Пустельно-Миколаївському монастирі), Платон Любарський (1805-18.11; також помер і похований поруч з його попередником). Наступні майже два десятиліття як в цивільному, так і в церковному житті нашого краю були часом затишшя і відсутності радикальних змін (кафедру займали архіепископи Іов Потьомкін, Феофіл Та-тарський, Онисифор Боровик).


12

Ще у 1825 р. архієпископ Феофіл порушив питання про будівниіггво в Катеринославі Спасо-Преображенського кафедраль-ного собору. На той час у місті було лише дві церкви - дерев`яні Успенська (перенесена сюди з ліквідованого Нехворощанського монастиря) і Троїцька (перенесена з Катеринослава-І). Але справа була вирішена лише тоді, коли 10 серпня 1829 р. цар Микола I на доповіді Синодального обер-прокурора написав резолюцію: "Я вважаю кращим місцем те, на якому була його закладка покійною імператрицею... тимчасове віддалення (собору Г.Ш. ) від населеної частини міста не є перешкода. За планом навколо собору передба-чаються службові будинки, отже, немае і затруднення»13. Та ця надзвичайно важлива подія в історії міста і єпархії відбувалася вже за архієпископа Гавриїла Розанова (1828-1837). Сучасний дослід-ник життя і діяльності Гавриїла Розанова у зв`язку з повторною закладкою собору у 1830 р. та оцінкою ролі архієпископа у споруд-женні храму, який і сьогодні є архітектурною окрасою нашого міста, пише: «Розгорнувши єнергійну господарську діяльність, мобілізу-вавши свої  зв`язки серед вищих церковних кіл (тодішній московський митрополит Філарет був його однокашником і приятелем ще з семінарської  лави), підключивши до будівництва широку громадсь-кість Катеринослава, архіє пископ зумів так поставити справу, що вже у 1834 р. собор був повністю відбудований і ним освячений... Близько половини коштів, потрібних на його спорудження, було зібрано мешканцями Катеринослава...»16.

У фондах Інституту Рукопису Національноі` Бібліотеки Украї ни ім. В.І. Вернадського НАН Украї ни збереглася копія цікавого документу, що торкаеться спорудження кафедрального Преображенсь-кого собору і одночасно характеризуе діяльнісь архієпископа Гавриї ла. 3 огляду на суттеві подробиці, які містяться в цьому документі, наведемо його зміст повністю і мовою оригіналу: «Свидетельство. 1835 года июня 19 дня. Я, нижеподписавшийся, в присутствии гг. Єкатеринославского уездного предводителя дво-рянства Неверовского и Советника Екатеринославского губернского правления Сторчикова при двух депутатах с духовной стороны


13

священниках Петре Засимовиче и ?осифе Деркачеве дал сіе Свидетельство Его Высокопреосвященству Гавриилу Архиепископу Екатеринославскому, Херсонскому и Таврическому и Кавалеру в том, что произведено мною по предписанию управляющего округом путей сообщения от 15 мая за №74 освидетельствование построен-ного в г. Екатеринославе кафедрального собора, и найдено, что здание сие под руководством самого Его Преосвященства строенное ни от плана, высочайше одобренного в 1827 году, ни от изчисленных по смете сумм отступлении не зделано. Материалы, качество коих хотя по смете и не показано, употреблены отличнейшей доброты и прочности; устройство и живопись иконостасов без отступлений от сметы, по работе и виду соответствующими важности здания, превосходят всякие ожидания, по сумме в смете изчисленной. Шпиц колокольне предположен деревянный, обшитый жестью, а на месте оного по предусмотрительности Его Высокопреосвященства постав-лен весь железный - предвидя непрочность первого по причине открытого и возвышенного места, на коем находится упомянутое здание. Построение храма сего хотя и производилось частью хозяйственным образом, частью по контрактам, в делах при Комиссии в построении того храма находящимся, но все работы, как по предположенной смете, так и не вошедшие в оную и при всем том не превышающие Высочайше ассигнованной суммы произведены с отличнейшим искусством и должною прочностью. Описи произ-водства работ при сем не прилагаются по невозможности составить оной со сметы, составленной еще в 1825 году, где вся работа показана оптовою; в чем я с упомянутыми свидетелями, назначенными Его Высокопреосвященством и Его Превосходительством Гражданским губернатором, собственноручным подписом свидетельствую»17.

Преосвященний Гавриїл Розанов людина діяльна, високоосвічена (знав чотири іноземні мови). За 9 років заняття кафедри Катерино-славського, Херсонського і Таврійського епископа він зробив стільки, що без нього неможливо уявити собі ні культурно-освітне і церковне життя першої  половини XIX ст., ні становлення краєзнавства в нашому краї. Тому варто детальніше розглянути його життєвий і


14

творчий шлях. Василь Федорович Розанов (в чернецтві Гавриїл) народився в с. Рождественне Костромської губернії . Навчався в семінарії Троїцько-Сергіївого монастиря. У 1811 р. в Олександро-Невській лаврі був пострижений у ченці. До призначення на посаду архієпископа в Катеринослав працював ректором Вологодської семінарії, архімандритом Спасо-Прилуцького монастиря, законо-вчителем першого кадетського корпусу в Петербурзі, архімандритом монастиря і ректором духовної семінарії  в Ярославлі, майже 7 років займав єпископську кафедру Орловської" і Севської  єпархії .

Архієпископ Гавриїл був людиною талановитою у всьому - в організації  церковного життя величезної  єпархії, в умінні спілкуватися з людьми, знаходити цікавих співбесідників, в історико-краєзнавчих заняттях, в захопленні церковною музикою. В організації церковного життя, крім вже згаданого спорудження Спасо-Преображенського собору, лише в Катеринославі ним було закладено кам`яні Успенську та Свято-Троїцьку церкви. Завдяки йому було значно покращено становище церковних навчальних закладів єпархії Ще раз зішлемося на дослідження сучасного історика: «За ініціативою Гавриїла старі і тісні дерев`яні споруди катеринославсыкої семінаріі були добудовані новим кам`яним флігелем, а пізніше для семінарії придбали просторий кам`яний будинок. Крім того, архієпископ часто відвідував семінарію, турбуючись станом учбового процесу, умовами навчання і побуту семінаристів. Для підтримки малозабезпечених учнів Гавриїл на власні кошти виділяв щорічно для двадцяти з них учбові посібники, одяг, взуття... Преосвященний Гавриїл поклав початок у краї так званих паламарських шкіл, в яких учні під наглядом досвідчених псаломщиків навчалися читанню та церковному співу»18. Є свідчення також про його активну участь у житті світсыких навчальних закладів Катеринослава.

Хоча тут згадуються факти, пов`язані з Катеринославом, преосвя-щенний Гавриїл приділяв увагу будівництву церков, підбору свяще-ників для них, розвитку освіти у всій єпархії. Це було величезне відомство, що вимагало від архіпастиря великого організаційного вміння, багато часу і уваги. На початок 1837 р. за офіційними


15

даними в єпархії нараховувалося: а) жителів християнського віро-сповідання душ. чол. ст. 706 075, жін. ст. 692 441; б) розкольни-ків - чол. ст. 604, жін. ст. - 620, духоборців, молокан, суботників -чол. ст. 3525, жін. ст. - 3627 душ; в) духовенства білого, протоіереів, священиків, дияконів, дячків і пономарів - 2720; монашествуючих 54; монастирів - 4, церков - 706, з яких дерев`яних - 414, кам`яних - 292; духовних навчальних закладів - 9, у них вчителів - 29, учнів - 86619.

Збереглися цікаві спогади вдови регента церковного хору О.М. Молчанової, опубліковані в період святкування 100-літнього ювілею Катеринослава. У них вона говорить про музичні здібності преосвя-щенного Гавриїла, який цінував ії чоловіка за швидкість, з якою він • із хором освоював написану архієпископом музику: «Часто в сумерки Гавриил бывало ходит по комнатам и все напевает вполголоса, а затем велит позвать моего мужа, который уж знает в чем дело и берет с собой пачку нотной бумаги... А на следующее утро хор разучивает, а вечером в архиерейском зале уже й исполняют новую пьесу. По словам моего мужа эти пьесы, написанные на слова молитвы или какогонибудь текста из Священного Писания, были очень хороши й трогательны; при их исполнении хором сам преосвященный всегда был растроган до слез>>20.

Для краєзнавців неординарна постать архієпископа Гавриїла Розанова цікава перш за все тим, що він належить до числа перших, хто цілеспрямовано, усвідомлено, методично з першого дня перебу-вання в нашому краї збирав старожитності, документи, записував перекази старих людей про минуле краю, писав і публікував власні історичні розвідки. Звичайно, найвідомішим є той факт, що саме преосвященний Гавриїл, прибувши до Катеринослава і незабаром дізнавшись, що в селі Михайлівці проживає столітній колишній запо-рожець Микита Леонтійович Корж, став запрошувати його до себе на бесіди. Микита Корж - особа вельми цікава вже хоча б тим, що переваливши через 100-літній рубіж, зберіг ясність пам`яті, здоровий глузд, багато знав і вмів розповідати логічно і образно. Між іншим, він брав участь у двох урочистих закладках Спасо-Преображенського собору 1787 і 1830 рр. Архіепископ Гавриїл та ректор Катери-


16

нославської духовної семінарії  архімандрит Яків Вечерков, слухаючи розповіді старого запорожця, робили записи, наслідком чого стала публікація «Усних розповідей колишнього запорожця, жителя Катеринославськоі губернії  та повіту, села Михайлівки Микити Леон-тійовича Коржа21. Вже згадана вище О.М. Молчанова про ці зустрічі і бесіди свідчить: «Корж у нього частенько бував; я не пригадую тепер того чоловіка, але пам`ятаю, що моя прислуга звідкись дізна-валася про приізд його і бувало доповідае мені: «а до преосвященного Корж приіхав». Цей приіїзд тоді означав, що архієрейський хор буде відпочивати»22. Аби читач міг оцінити значення ціеї публікації свідчень Коржа зауважимо, що на сьогодні це едине історичне дже-рело, з якого можна довідатися про судовий устрій Запорозької Січі-кваліфікацію злочинів і покарань, порядок судового процесу тощо. Адже на Запорожжі протоколи судових засідань не велися, документи (від започаткування процесу до вироку) не складалися, судовий процес здійснювався швидко, без тяганини і ефективно. Так що преосвященний Гавриїл зробив неоціненну послугу не лише краезнавцям, але й дослідникам історії Запорозькоі" Січі, історії українського права і судового устрою. Тому важливість свідчень М.Л. Коржа була підкреслена як в час їх опублікування (напр., П.О. Кулішем), так і значно пізніше23. Цікаво, що видатний украінський історик церкви В.О. Біднов (його перу належить багато праць з історіі` Катеринославської єпархії) назвав архієпископа Гавриїла «видатним істориком колонізації Степової України»24.

В Інституті Рукописів НБУ ім. В.І. Вернадського НАН Украіни зберігаеться багато документальних матеріалів до історії нашого краю, зібраних архієпископом Гавриїлом, а також його історичні праці з історіі Степової України. Частина з них опублікована автором окремими виданнями чи в «Записках Одеського товариства історії і старожитностей». Цікаві матеріали (оригінали і копії документів і матеріалів) за кінець ХУШ ст.-1837 р. зібрані в окремий том під архівною назвою "Збірник архієпископа Катеринославського, Херсонського і Таврійського Гавриїла Розанова, з власноручними його примітками». Серед них знаходимо підписаний архієпископом


17

Амвросієм «Реестр Катеринославського намісництва місцям вздовж ріки Дніпра від Кременчуга до Катеринослава, через які мае мандрувати ії імператорська величність» (1787). У цьому ж збірнику є відомбсті про церкви, складені священиками та надіслані архієпис-копу Гавриїлу на його прохання в 30-х рр. XIX ст. Наведемо деякі витяги з них. Так, у повітовому місті Новомосковську: «Соборная Троицкая церковь, построена на место оной деревянная. В утвари трехпрестольная, средний во имя Святыя Троицы, с правой стороны во имя Святых Апостолов Петра и Павла, а с левой стороны во имя Трех Святителей. Построена с пожертвования Войска Запорожского, старанием фундаторей протоиерея Григория Порохни, диакона ?оакима Журавлева, капитана Легкоступова и поселянина Набокова. 1778 года. Починена 1830 года»25. У списку церков Новомосковсь-кого повіту 1-і` частини благочинія показано: «1. Казенного селения Подгороднего ?оанн Богословской. Деревянная. Заложена в 1785 году. Достроена в 1787 г. Первоначальна до освящения сей церкви. Тогда же устроен был молитвенный дом без Антиминса и 1788 года продан. Селение поселилось прежде и принадлежало к приходу Богородрщкому, к Покровской церкви. Досгопамятных событий ника-ких не было.

2.        Казенного селения Пещанки Архангело-Михайловской. Зало-
жена и построена деревянная в 1787 г. Первоначальна по заселении
жителей слободы перенесена из Самарского Пустынно-Николаевского
монастыря старанием прихожан. А на удобнейшее место перенесена
и обновлена 1830 года. Достопамятных действий никаких не было.

3.        Казенного селения Орловщины Покровская деревянная.
Построена в 1784 году. Первоначальна по заселении жителей слободы
заложена 1783 г. бывшим в Самарской пустыне иеромонахом Фео-
филом иждивением прихожан. Антиминс выдан 1784 г. Достопа-
мятных событий никаких не было»26. Подібні відомості е про церкви
всіх трьох частин благочинія Новомосковського повіту.

Цікаві відомості знаходимо в іншому документі збірника - статис-тичній довідці про церкви Катеринославського повіту «по частині благочинія Мусія Порохова». Так, в м. Нікополі позначена «третия


18

Покровская деревянная церковь, с такою же вблизи колокольнею, на место второй обветшалой деревянной Покровской же церкви; 1793 г. заложена, а 1796 г. освящена. Примечание: В селе Никитином, что ныне Никополь, первоначальная Покровская церковь, как старожилы утверждают, была плетневая, крыша на ней из камыша. Устроена при поселении запорожских козаков, а в котором году заложена й освящена неизвестно; которая по времени сгорела, на место коей построена вторая новая деревянная Покровская же, что из описи церковного же имущества, хранящегося при Никопольской церкви, с 1777 г. видеть можно, где значится, что между прочаю так: «в Никитином церковь деревянная новая из одною банею. Построена иждивением и старанием прихожан г. Никополя, при посредстве тамошних священнослужителей..»27. У селі Покровському, яке нале-жало поміщику М. Штігліцу, показана друга кам`яна Покровська церква, закладена у 1795 і освячена у 1798 р. «Первоначальная запорожская Покровская церковь которого года, месяца и числа заложена й освящена, во всем церковном архиве не оказалось, кроме того, что Святой Антиминс выдан в первую церковь 1754 г. и подписан преосвященным Тимофеем митрополитом Киевским и Галицким, который и ныне существует в настоящей церкви в посредственнои целости... >>".

Крім зібрання документів, архієпископу Гавриїлу належать краезнавчі дослідження з історії  Південної України. Безпосередньо Катеринославщини торкаються його розвідки «?сгорическая записка о Самарском Пустынно-Николаевском монастыре» та «?сторическая записка о заложении в Екатеринославе соборного храма й начале самого города». Перша з них присвячена історії колишнього запо-розького монастиря і опублікована у 1838 р. У цьому він не мав попередника і користувався головним чином документами, знайденими в архіві монастиря та місцевоі духовної консисторії. Дослідник намагається дотримуватися об`ективності і документальної точності, зауважуючи важливе значення військового монастиря в житті запорожців, та підкреслюючи, що до 1751 р. ніяких документів в монастирі не збереглося, бо вони згоріли у 1750 р. Гавриїл Розанов



19

проаналізував 21 універсал Коша Запорозького, якими надавалися чи підтверджувалися володіння монастиря - хутори, пасіки, озера, сінокоси, млини, слободи. Вотчина Самарського Пустельно-Мико-лашського монастиря нараховувала 845 підданих та 1632 десятини землі29. Досить повно преосвященний Гавриіл розглянув історію монастиря після зруйнування Січі і відкриття єпархії. Дослідження супроводжуеться «Додатками», до яких включено 20 документів -універсалів, ордерів та наказів кошових атаманів за 1751-1774 рр.

Архієпископ Гавриїл написав першу працю з ранньоі історії Кате-ринослава та Спасо-Преображенського кафедрального собору, будівництво якого здійснювалося під безпосереднім керівництвом автора дослідження30. Це дослідження характеризуеться високим ступенем вірогідності фактичного матеріалу. Якщо при написанні історії міста він користувався документами і свідченнями старожилів, то ісгорія кафедрального собору створювалася очевидцем і учасником її. Пізніше дослідження по історії Катеринослава і його головного собору стала частиною великої історичної праці Гавриїла Розанова «Очерк повествования о Новороссийском крае из оригинальных источников почерпнутый», яка публікувалася спочатку в «Записках Одесского общества истории и древностей», а повністю вийшла з друку вже в Твері у 1857 р.31.

У 1837 р. преосвященний Гавриїл Розанов був переведений на посаду єпископа щойно відкритої Херсонської єпархії  з центром в Одесі. Там він продовжував займатися історіею ПівденноїУкраїни, що стимульовано було і відкриттям у 1838 р. Одеського Товариства історії і старожитностей, членом якого він був із початку його утворення. У 1848 р. Гавриїл Розанов був призначений Тверським і Кашинським архієпископом. Помер він у Твері у 1858 р. Але ім`я його назавжди пов`язане з нашим краем, історію якого він став досліджувати одним із перших. Тому його високо цінували наступні видатні дослідники історіі` Швдня України, такі як: А.О. Скаль-ковський, Д.І. Яворницький, В.О. Біднов та ін.

У 1837 р. єпархія територіально значно зменшилася, її стали очолювати єпископи, які іменувалися Катеринославськими і Таган-


20

розькими. Наступники славного Гавриїа Розанова не змогли продовжити його культурно-освітню справу, дослідження історії і культури нашого краю.

Лише у 1871 р. Катеринославська єпископська кафедра дочекалася видатної для свого часу і сфери діяльності особистості, котра своїми історичними студіями перевершила взірець. Такою особистістю був єпископ Феодосій Макаревський. Загальна характеристика його цер-ковної діяльності була здійснена авторами некрологів у «Екатерино-славских епархиальных ведомостях>> та в «Записках Одесского общества истории и древностей»32. Від смерті епископа Феодосія пройшла чверть віку, але його внесок у культурний розвиток та дослідження історії краю з відстані часу стали ще помітнішими. Це відзначили в своіх доповідях на засіданні Катеринославськоії губернської Вченої архівної комісії відомі вчені і громадські діячі Василь Біднов та Антін Синявський33. Основну увагу вони приді-лили оцінці історичних праць Феодосія Макаревського, присвячених історії місцевого краю.

Через багато років головна праця Феодосія Макаревського «Ма-териалы для историко-статистического описання Екатеринославской епархии» була широко використана в «Історії  міст і сіл Украінської РСР>>; хоча будь-якої  згадки про автора в тексті не було, крім посилань. У краєзнавчих дослідженнях останнього десятиліття також досить часто можна зустріти посилання на вказану працю Феодосія Макаревського. В енциклопедіях ім`я його також не значиться. Тому, виходячи з малодоступності вказаних вище відомостей про єпископа Феодосія та великої  вартості його праць для краєзнавчих досліджень Дніпропетровської, Донецької та Запорізької областей, подаемо тут короткий нарис його життя і діяльності.

Феодосій (в миру - Олександр Григорович) Макаревський наро-дився 3 (15) травня 1822 р. на Чернігівщині в сім`і` диякона. Цим вже був визначений його життевий шлях. Після закінчення духовної семінарії він вступив до Киівськоі духовної академії, яку й закінчив у 1849 р. за 1-м розрядом, що означало можливість через два роки стати магістром богословських наук. Випускник академії був направ-


21

лений на роботу у Смоленськ, де викладав загальну історію в духовних навчальних закладах, а у 1853 р. був призначений ректором В`яземського повітового та приходських духовних училищ. Він одру-жився, отримав сан священика і ще одну посаду - цензора проповідей по В`яземському повіту. Одночасно він був членом губернського Статистичного комітету, що передбачало знання суто світських питань, пов`язаних зі становищем різних категорій населення, розвитком економіки, медичним обслуговуванням, освітоютощо. Як член Статис-тичного комітету він брав активну участь у виданні «Памятной книжки Смоленской губернии» (1855).

Подружне життя Олександра Макаревського тривало недовго, він залишився вдівцем з двома дітьми - сином та дочкою. Тоді він і вирішив постригтися в монахи. 3 травня 1861 р. протоіерей Свято-трощького собору, інспектор Смоленської семінарії`, професор бого-словських наук О. Макаревський прийняв постриг і ім`я Феодосія (на честь Феодосія Печерського, день пам`яті якого припадае на 3 травня). Весною наступного року ієромонах Феодосій був переве-дений на службу в Санкт-Петербург і отримав сан архимандрита. 28 серпня 1863 р. Феодосій був призначений ректором Воронезької духовної  семінарії . Протягом кількох років у Воронежі він займав різні посади, в тім числі епископа Острогозького, редактора «Воро-нежских  єпархиальных ведомостей».

23 червня 1871 р. Феодосій Макаревський став епископом Кате-ринославським і Таганрозьким. 6 серпня в Кафедральному соборі він вперше звернувся до віруючих і духовенства епархіі` з промовою, у якій обіцяв «полное усердие к своему делу»34, і відправив бого-служіння. Слова його промови були образними, наповненими гли-боким змістом: «Благотворно солнце для природы: оно живит и согревает землю, производит и поддерживает в ней и на ней жизнен-ные соки и всякого рода плоды. Высоко значение души для тела: душа сообщает телу жизнь и силу, она дает ему крепость и бодрость. Но что солнце для Вселенной, что душа для тела, то самое для общества верующих, для частной церкви епископ...»35-


22

Вже перша його акція як церковного адміністратора викликала симпатію до нього священиків єпархії. Він відновив право вибору благочинних, втрачене за його попередника Алексія Новосьолова. 3 наступного року стали проводитися єпархіальні і окружні з`і`зди духовенства і благочинних, були створені цензурні комітети для перегляду проповідей і духовних видань, при благочиніях заведені бібліотеки, стали видаватися «Екатеринославские епархиальные ведомости». Тому абсолютао щирими були слова священика П. Дми-тревського, який, виголошуючи промову в день тезоіменитсгва Феодосія, від імені духовенства єпархії засвідчив «самые искренние чувства любви и преданности» епископу. Досить цікавими видаються і такі слова ціеі` промови: «Ваше преосвященство! Любите Екате-ринославскую епархию и изгладьте из памяти те мрачные о ней понятия, которые какие-то неизвестные лица разнесли по самым даже отдаленным местам нашей обширной русской земли и, быть может, навеяли и на Вашу светлую душу. Малороссы народ скромный, добрый, способный; мы, духовные - тоже малороссы, обладающие теми же качествами, способные безгранично любить, уважать и ценить добрых начальников, и бытьвсегда им признательными...»36.

Єпископ Феодосій Макаревський турбувався про розвиток духов-них учбових закладів своеТ епархй, в тому числі жіночих єпархіальних училищ. Коли ж у 1884 р. були височайше затверджені правила про церковно-приходські школи, при Катеринославській духовній семінарії створено єпархіальну Училищну Раду, якій підпорядко-вувалися 73 спостерігачі, призначені Феодосіем з метою знати стано-вище у всіх приходських школах єпархії. За даними, які наводить В. Біднов, у 1883 р. в епархіі` було 58 церковно-приходських шкіл, а вже через два роки - 108, крім того ще 37 шкіл грамотності37. За роботу по розвитку духовних учбових закладів у єпархії у 1877 р. епископ Феодосій з рук імператора отримав орден Св. Володимира 2-го ступеня38. Це була не перша його нагорода. У 3-й частині «РодовідноТ книги дворянства Катеринославськоі` губерніі`», яка зберігаеться в Дніпропетровському історичному музеї ім. Д. I. Яворницького, е запис про надання дворянства синові епископа


23

Миколі Олександровичу Макаревському. В формулярному запису є досить цікаві свідчення, які торкаються батька: «Николая Алек-сандровича Макаревского отец Александр Григорьевич Макаревский бывший Протоіерей, ныне Епископ Феодосій, по окончаніи курса наук в Кіевской Духовной Академіи посвящень в священники в 1853 году, в Протоіереи в 1855 году, пострижен в монашество в 1861 году, произведен в сан Епископа в 1867 году. Награжден орденами Св.Владимира 3-й степ. в 1869 году и Св.Анны 1-й степ. О законном рожденіи от него и жены его Татьяны Васильевны сына Николая в 1855 году удостоверяется метрическим свидетельством Смоленской Духовной Консистории за X» 3009.

Определеніем Екатеринославского Дворянского Депутатского Собрания 9-го ноября 1873 года состоявшимся сын бывшего Прото-іерея, ныне Епископа Феодосия Екатеринославского и Таганрогского Николай Александрович Макаревскій по Всемилостивейше пожало-ванным отцу его орденам Св.Владимира 3-й степ. и Св.Анны 1-й степ. внесен в Третью часть родословной книги Дворянства Екате-ринославской губернии.

Определеніе это утверждено указом Правительствующего Сената по Департаменту Герольдіи от 18 октября 1873 года за № 393.»39.

Одніею з яскравих сторінок діяльності епископа Феодосія Мака-ревського є його історико-краезнавчі праці. Його перша, світська, професія викладача історії  хоч, може, не переважала, але складала важливу частину його життя. Талант Феодосія як дослідника-історика почав проявлятися ще в Смоленську та Воронежі, а повного розквіту набув у Катеринославі. Вій збирав речові історичні пам`ятки і від-правляв іх до Церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії . Принагідно зауважимо, що це товариство виникло у 1872 р. на клопотання передовоі церковноі` громадськості, яка розуміла значення тих документів і речових пам`яток минулого, які віками зберігалися в церквах і монастирях. Завданням Товариства було не тільки збирати і зберігати пам`ятки церковноії (і не тільки) історії, але й вивчати церковну старовину. При Товаристві був ство-рений Церковно-Археологічний музей, який у 1923 р. влився до складу музею при Киево-Печерській лаврі40.


24

А ще преосвященний Феодосій Макаревський писав історичні твори. Першою надрукованою в Катеринославі працею була розвідка «Краткие сведения о местно-чтимой иконе Божьей Матери, нахо-дящейся в Самарском Пустынно-Николаевском монастыре, Екатери-нославской епархии» (1873). У ній мова йшла про перипетіїісторії ї1736) ікони, яка з часів ії  перебування в алтарі Свято-Миколаївської Ново-Кодацькоі` козацької  церкви вважалася чудо-творною. Після ліквідації Запорозької Січі вона за розпорядженням архієпископа Євгенія Булгаріса була забрана в архієрейський дім при Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі (1778), потім знаходилася в Новомиргороді і Катеринославі. У 1807 р. їі було передано до Самарського Пустинно-Миколаївського монастиря. До справи про знаходження ціе  ікони залучалися Київська духовна консисторія і Синод, за неї роками йшла боротьба спочатку новокай-дацьких жителів, а потім - Успенського кафедрального собору в Катеринославі, новомосковців і Самарського монастиря. Показовим є епіграф, котрий автор знайшов у літопису і використав як девіз своеї  розвідки: <<Что слышали мы и узнали, что повествовали нам отцы наши, не скроем того мы от детей их, роду позднему возвестим».

У 1873 р. епископ Феодосій окремою книжечкою (121 с.) видав працю «Самарский, Екатеринославской епархии, Пустынно-Николаевский монастырь». I хоча названа праця не була оригі-нальною (бо про монастир вже писали архієпископ Гавриїл та дослідник історії  Запорожжя А.Скальковський), проте цінність складають вміщені в ній додатки, головним чином, запорозького походження (1751-1764). Більш ранні документи ні Феодосій, ні його попередники не могли використати, оскільки вони згоріли в келіі, яка була спалена за наказом Коша Запорозького після смерті від чуми монаха Прокла, який жив у цій келії.

До 100-річчя епархії Феодосій Макаревський опублікував у «Екатеринославских епархиальных ведомостях» дві статті: «Краткие сведения о Екатеринославской епархии вообще и о епископах ея»41 та «?сторический обзор православной христианской церкви в пределах нынешней Екатеринославской епархии до времени фор-


25

мального открытия ея>>42. Ці статті вийшли також окремими бро-шурами. Друга (обширніша) праця охопила період від першого поширювача християнства у Північному Причорномор`1 Андрія Первозванного до 1775 р. Оскільки Феодосій при висвітленні раннього періоду користувався літописами та літературою, то деякі сюжети в нього мають легендарний характер. Стосовно пізнішого періоду використано також документи Запорозькоі Січі. На нашу думку, розвідка Феодосія мае велике значення з огляду на два аспекти. По-перше, це була піонерська праця про поширення христи-янства, а отже, про заселення краю від давніх часів до останньоТ чверті ХУШ ст. По-друге, вона поклала початок його роботі над капітальною двотомною розвідкою «Материалы для историко-сгатис-тического описания Екатеринославской епархии»43.

Єпископ Феодосій за своїм посадовим становищем мав можливість вивчати документи місцевої духовноі консисторії , архіепископського дому та Самарського монастиря. Часто він брав документи для ознайомлення додому. Результатом стала згадана праця про церкви і приходи в межах Катеринославськоі епархіі. Протягом трьох років (1879-1881) вона публікувалася в «ЕЕВ», а потім була видана окре-мими випусками ( вип.І -573 стор., вип. 2 -372 стор.) Перший випуск охоплював 4повіти: Катеринославський, Верхньодніпровський, Ново-московський, Павлоградський. У другому - описувалися церкви і приходи Бахмутського, Слов`яносербського, Ростовського, Олександ-рівського, Маріупольського повітів.

Крім документів у цій праці використано також перекази старо-жилів окремих населених пунктів та усні історії, які переповідали йому священики церков про їх  фундаторів, час заснування, освячення, добудови та інші відомості до історії  церкви та п прихожан. 336 населених пунктів описано в праці за одним формуляром. Автор вказуе на географічні координати населеного пункту, пояснюе його назву. Обсяг інформаціі залежав від наявності джерел, з яких особливо цінними були статистичні про кількість дворів і прихожан, власників тощо. Також вказувалися поселення, які не мали церкви, але жителі були прихожанами церкви сусіднього поселення.



26

Звичайно, сьогодні можна вказувати на недоліки даної праці (неповнота, десь неточнісгь, розгортання другорядних сюжетів тощо), але на той час вона була великим досягненням. Тому й користувалися нею протягом століття всі дослідники історії краю. Абсолютно точно вказав на велике значення праць єпископа-краєзнавця Феодосія для дослідження історії нашого краю В.О. Біднов, зауваживши, що його ім`я повинно стояти поруч з іменами А.О. Скальковського і архіепископа Гавриіла Розанова44. Інший наш відомий просвітянин і краєзнавець А.С. Синявський в доповіді на засіданні Вченої архівної комісії, присвяченому 25-річчю з дня кончини епископа Феодосія, «особистості високого культурного значення», зазначив: «Труди Феодосія в якійсь мірі за значенням можна поставити поруч з дослідженнями Якова Павловича Новицького»45. А Феодосій Мака-ревський міг сказати про свої труди: «(Quod potui teci : meliora potentiores faciant!» (Я зробив все, що міг, інші нехай зроблять більше). Він помер 5 лютого 1885 р. у Катеринославі. Похований на території Кафедрального собору.

Пропонована читачеві праця Феодосія Макаревського «Матери-алы для историко-статисгаческого описання Екатеринославской епар-хии» е її першим перевиданням. Ця досить дорога і трудомістка видавнича акція є не лише даниною вдячної пам`яті потомків духовному пастирю, який залишив помітний слід в історії церкви, освіти і краєзнавства нашого краю. Але це е ще й свідченням того, що на Дніпропетровщині нині все більша увага приділяеться питанням духовного відродження народу як важливого чинника становлення молодої Украінської держави.

Вважаемо за необхідне включити до праці Феодосія Макаревсь-кого окрему його статтю "?сторический обзор православной христианской церкви в пределах нынешней Екатеринославской епархии до времени формального открытия ее," оскільки вона органічно вписуеться в дослідження історіГ православноі церкви XVIII ст. на Катеринославщині і е важливою для вивчення ранньоГ історіі нашого краю.


27

ПР?МІТК?:

  1. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. - К., 1990. - Т. 1. -
    С. 79.
  2. Гавриил (Розанов). Отрывок повествования о Новороссийском крае
    из оригинальных источников почерпнутый. - М., 1854. - С. 140.
  3. Інститут Рукописів Національної Бібліотеки України ім. В.І. Вер-
    надського НАН Украіни (Далі: ІР НБУ НАНУ). - Ф. V. - Спр. 565 . -
    Арк. 64.


  1. Гавриил (Розанов).  Отрывок повествования о Новороссийском
    крае... - С. 143.
  2. Кабузан В.М. Заселение Новороссии в XVIII - первой половине
    ХІХвека. - М., 1976. - С. 55.
  3. Державний архів Дніпропетровської області. - Ф.104. Катерино-
    славська духовна консисторія.
  4. ІР НБУ НАНУ. - Ф. V. - Спр. 449. - Арк. 5 зв.
  5. Там само. - Спр. 479. - Арк. 54-61 зв.
  6. Полное собрание законов Российской империи. - Спб., 1830. - Т.
    ХХП. - № 15908. 10. ІР НБУ НАНУ. - Ф. II. - Спр. 5960. - Арк. 2-2 зв.


  1. Там само. - Ф. II. - Спр. 449. - Арк. 18 зв.
  2. Там само. - Ф. V. - Спр. 503. - Арк. 202.
  3. Записки Одесского общества истории и древностей. - Одесса, 1863. -
    Т. V. - С. 454.
  4. Кабузан В.М. Заселение Новороссии... - С. 64-65.
  5. Записки Одесского общества истории и древностей. - Т. V. - С. 482.


  1. Журба О.І.  Культурна та історико-археографічна діяльність
    архієпископа Гавриїла (В.Ф. Розанова)  //  Дніпропетровський істо-
    рико-археографічний збірник. - Дніпропетровськ, 1997. - Вип. 1. -
    С. 221-222.
  2. ІР НБУ НАНУ. - Ф. I. - Спр. 579. - Арк. 155-155 зв.
  3. Журба О.І. Культурна та історико-археографічна діяльність... -
    С. 223.
  4. ІР НБУ НАНУ. - Ф. V. - Спр. 595. - Арк. 227.
  5. Екатеринославский юбилейный листок. - 1887. - № 22. - С. 211.
  6. Устное повествование бывшего запорожца, жителя Екатерино-
    славской губернии и уезда, селения Михайловки, Никиты Леонтьевича
    Коржа. - Одесса, - 1842.
  7. Екатеринославский юбилейный листок. - 1887. - № 22. - С. 211.
  8. Біднов В. «Устное повествование запорожца Н.Л. Коржа» та його
    походження і значения. - Прага, 1925.
  9. Там само. - С. 3.
  10. ІР НБУ НАНУ. - Ф. V. - Спр. 455. - Арк. 90.
  11. Там само. - Арк. 91.
  12. Там само. - Спр. 458. - Арк. 121Г
  13. Там само. - Арк. 122.
  14. Сочинения Гавриила, архиепископа Тверского и Кашинского, дейст-
    вительного члена Одесского общества истории и древностей. - М., 1854. -
    С. 113, 141.
  15. Гавриил (Розанов). ?сторическая записка о заложении в Екате-
    ринославе соборного храма и о начале самого города. - Одесса, 1846.
  16. Гавриил (Розанов). Очерк повествования о Новороссийском крае
    из оригинальных источников почерпнутый. - Тверь, 1857.

32.        Екатеринославские епархиальные ведомости (Далі-ЕЕВ).  -
1885. - № 4.

  1. Летопись Екатеринославской губернской ученой комиссии (Далі-
    ЛЕГУАК). - 1910. - Вып. VI. - С. 89-115; 216-255.
  2. ЕЕВ. - 1872. - № 1. - С. 3.
  3. Там само.
  4. Тамсамо. - № 11. - С. 189.
  5. ЛЕГУАК. -1910. - Вып. VI. - С. 97.
  6. ЕЕВ. -1877. - № 8. - С. 170.
  7. ДІМ. - КП 3852 / Арх. 534. - Арк. 49 зв. - 50.
  8. Курінний П. Історія археологічних знань про Украшу. - Полтава,
    1994. - С. 17.
  9. ЕЕВ. -1875. -№ 8-9.
  10. Там само. - 1876. - № 1-6.


  1. Материалы для историко-статистического описания Екатерино-
    славской епархии. - Екатеринослав. - 1882.
  2. ЛЕГУАК. - 1910. - Вып. VI. - С. 113.
  3. Там само. - С. 222.





Ганна Швидько,

доктор історичних наук, професор,

Заслужений діяч науки і техніки України.











               & nbsp;                &nbs p;                                   &n bsp;                  ;                 & nbsp;                &nbs p;    

программное обеспечение от лучших мировых брендов для всех клиентов азино три топора
kazin0.com


Реклама на сайте
Яндекс цитирования

Рассылки Subscribe.Ru
Генеалогическое древо семьи